Сезон 3

Сезон 3 — Майбутнє

Майбутнє ринку праці не починається завтра. Воно постає вже сьогодні — у рішеннях людей, які змінюють професію, компаній, які шукають працівників дедалі далі, і місць, де бракує саме тих компетенцій, які потрібні просто зараз.

У цьому сезоні ми не намагаємося передбачити майбутнє. Ми придивляємося до того, що вже змінюється — і запитуємо, куди це може нас привести.

Поділіться спостереженнями

Сезон 1Люди Сезон 2Праця Сезон 3Майбутнє Сезон 4Kayroma

Польовий звіт / 001

Дослідницьке питання

Чи починається майбутнє праці там, де закінчуються кордони?

Упродовж більшої частини історії місце проживання визначало також місце роботи.

Людина працювала там, де жила, а компанії шукали працівників насамперед там, де самі провадили діяльність.

Ця залежність дедалі слабшає.

Сьогодні хтось, хто мешкає у Польщі, може знайти роботу в Німеччині, Нідерландах, Норвегії чи в зовсім іншому місці Європи. Компанія, яка не знаходить потрібних працівників у своєму регіоні, може розпочати пошуки за сотні або тисячі кілометрів звідти.

Віддалена робота посунула межі ще далі. У деяких професіях людині навіть не потрібно змінювати місце проживання, щоб працювати на компанію, яка перебуває в іншій країні.

Але можливість перетнути кордон ще не означає, що зникає відстань. Залишаються мова, кваліфікації, документи, відмінності в законодавстві, оплаті праці, культурі роботи та способах опису професійного досвіду.

Залишається й інформація. Людина повинна знати, що десь існує потрібна професійна можливість. Компанія повинна знати, що десь існує людина з потрібними компетенціями.

Міжнародний ринок праці може бути величезним і водночас дивовижно малим для тих, хто бачить лише його невеликий фрагмент.

Можливо, у майбутньому запитання «де ти працюєш?» означатиме щось зовсім інше, ніж сьогодні.

А можливо, важливішим стане інше запитання: як далеко насправді сягає місце, де людина може бути потрібна?

„Кордон може розділяти держави. Він не мусить розділяти можливості.” — KAYROMA Research Journal

На полях сьогоднішньої дати

Сьогодні Всесвітній день американських гірок і Міжнародний день маяків. Два свята, які на перший погляд не мають нічого спільного. Одне нагадує про різку зміну напрямку. Друге — про точку, яка залишається видимою навіть тоді, коли шлях веде крізь невідоме. Ринок праці може бути і тим, і іншим. А коли праця, люди й можливості дедалі частіше перетинають кордони, можливо, нам потрібна не лише сміливість вирушити в дорогу. Іноді потрібно ще й знати, що шукати на горизонті.

Поділіться спостереженнями

Польовий звіт / 002

Дослідницьке питання

Чи за кілька років ми шукатимемо професії, чи навички?

Багато років професія була одним із найпростіших способів описати людину на ринку праці.

Електрик. Зварювальник. Програміст. Водій. Медсестра. Механік. Інженер.

Одне слово могло сказати дуже багато. Але світ праці змінюється швидше, ніж назви професій.

Технології переймають частину обов'язків. Автоматизація змінює процеси. Штучний інтелект починає виконувати завдання, які ще донедавна здавалися винятково людськими.

Водночас з'являються нові завдання, нові спеціалізації та компетенції, для яких іноді ще не існує загальновживаних назв.

Людина може виконувати ту саму професію десять років, а наприкінці цього періоду її щоденна робота може виглядати зовсім інакше, ніж на початку.

Тож змінюється й те, чого шукають роботодавці. Дедалі важливішими стають не лише посади й дипломи, а конкретні навички, досвід, здатність навчатися, розв'язувати проблеми та адаптуватися до нових умов.

Проблема виникає тоді, коли людина має потрібну компетенцію, але її професія називається інакше, ніж та, яку шукає компанія.

Або коли компанія шукає конкретну посаду, хоча насправді потребує набору навичок, який може траплятися в багатьох різних професіях.

Що швидше змінюється ринок праці, то менш очевидними стають ярлики, якими роками намагалися його впорядкувати. Можливо, тому майбутнє запитає не насамперед: «Хто ти за фахом?». Можливо, воно запитає: «Що ти насправді вмієш?»

„Назви професій описують світ, який ми вже знаємо. Навички можуть описувати світ, який лише постає.” — KAYROMA Research Journal

На полях сьогоднішньої дати

Сьогодні відзначається Всесвітній день гуманітарної допомоги. Він нагадує про людей, які використовують свої знання, досвід і навички там, де вони в цей момент найбільше потрібні. Це особливий вид праці, але за ним криється універсальна думка. Компетенції набувають значення не тоді, коли ми вміємо їх добре назвати. Вони набувають значення тоді, коли можуть комусь або чомусь прислужитися. Можливо, тому майбутнє праці дедалі частіше питатиме не лише про те, яку професію ми виконуємо, а й про те: що ми вміємо зробити, коли справді потрібні?

Поділіться спостереженнями

Польовий звіт / 003

Дослідницьке питання

Що станеться, коли працівників буде менше, ніж роботи?

Упродовж поколінь ринок праці спирався на просте припущення.

Це людина шукає роботу. Подає документи, відповідає на оголошення, представляє досвід і намагається переконати компанію, що варто її найняти.

Але демографія починає змінювати це співвідношення.

У багатьох країнах Європи суспільства старіють. Покоління, які виходять на ринок праці, менш численні за ті, що з нього йдуть.

Водночас економіка досі потребує людей. Потрібні фахівці, техніки, працівники виробництва, водії, доглядальники, інженери, монтажники, майстри та люди, що виконують тисячі інших професій.

Автоматизація може зменшити потребу в певному виді праці, але це не означає світ, у якому людина перестає бути потрібною. У багатьох місцях відбувається протилежне.

Компанії дедалі довше шукають працівників. Розширюють набір персоналу на інші регіони й країни. Конкурують не лише за клієнтів, технології та капітал, а й за людей із потрібними компетенціями.

Працівник, який колись конкурував з іншими кандидатами за одну посаду, одного дня може обирати між кількома компаніями, що шукають саме його досвід.

Це змінює більше, ніж рекрутинг. Це змінює оплату праці, умови зайнятості, професійну мобільність, стосунки між працівником і роботодавцем та спосіб, у який компанії муситимуть думати про людей.

Можливо, десятиліттями ми ставили запитання: як людина може знайти потрібну роботу? Майбутнє може змусити нас поставити зворотне запитання. Як потрібна робота знайде людину?

„Роками люди шукали роботу. Цікаво, що станеться, коли робота почне шукати людей.” — KAYROMA Research Journal

На полях сьогоднішньої дати

Сьогодні Всесвітній день оптиміста. Це слушна дата, щоб замислитися над майбутнім ринку праці. Ми можемо дивитися на демографічні зміни, нестачу працівників, автоматизацію та міграції винятково як на проблеми. А можемо побачити в них момент, коли змінюється значення людини на ринку праці. Якщо людей із потрібними компетенціями ставатиме дедалі менше, можливо, їхній досвід, час і рішення цінуватимуться більше, ніж досі. Оптимізм адже не полягає в переконанні, що все буде добре. Іноді достатньо помітити, що зміна може відкрити можливості, яких раніше не було.

Поділіться спостереженнями

Польовий звіт / 004

Дослідницьке питання

Чи матиме майбутнє праці адресу?

Довгий час адреса говорила дуже багато.

Де людина живе. Де може працювати. До яких компаній має доступ. Як далеко може щодня діставатися.

Ринок праці значною мірою був географією. Сьогодні ця карта починає змінюватися.

Одні люди працюють віддалено для компаній, що перебувають за сотні кілометрів. Інші виїжджають на роботу за кордон на кілька тижнів чи місяців, реалізують проєкт і повертаються.

Ще інші переїжджають назавжди, бо професійна можливість з'явилася в іншому місті чи іншій країні.

Компанії теж перестають дивитися лише на власне оточення. Коли бракує працівників, фахівців або конкретних компетенцій, зона пошуку починає розширюватися.

Спершу на сусідні міста. Потім регіони. Потім країни.

Урешті-решт постають команди, учасники яких живуть у різних місцях, розмовляють різними мовами й мають різний професійний досвід, але працюють над однією й тією самою проблемою.

Не кожну професію можна виконувати віддалено. Машини, будівлі, пацієнти, транспортні засоби, виробництво й інфраструктура досі перебувають у конкретних місцях. Але навіть тоді місце роботи й місце походження працівника не мусять бути тим самим місцем.

Майбутній ринок праці може бути водночас дуже локальним і повністю міжнародним. Якщо людина живе в одній країні, здобула досвід у другій, працює в третій, а її наступна професійна можливість перебуває ще десь інде — де ж насправді її ринок праці?

„Робота завжди відбувається десь. Людина не завжди мусить походити з того самого місця.” — KAYROMA Research Journal

На полях сьогоднішньої дати

Сьогодні Міжнародний день вшанування жертв актів насильства на релігійному чи світоглядному ґрунті. Тема значно серйозніша, ніж ринок праці. Але, можливо, і тут є думка, яку варто взяти з собою. Коли люди з різних країн, культур, мов і середовищ працюють разом, дуже швидко з'ясовується, як багато їх об'єднує. Треба виконати роботу. Розв'язати проблему. Дотримати слова. Допомогти людині поруч. Побудувати щось, що завтра слугуватиме іншим. Походження, мова чи переконання не мусять при цьому зникати. Вони просто перестають бути єдиним, крізь що ми дивимося на іншу людину. Можливо, світ, у якому ми дедалі частіше будуємо спільний добробут і потрібні одне одному, дає нам більше причин помічати те, що нас об'єднує, замість шукати те, що нас розділяє.

Поділіться спостереженнями

Польовий звіт / 005

Дослідницьке питання

Скільки майбутнього вже існує, але ми його ще не бачимо?

Майбутнє часто уявляємо собі як щось, що лише має настати.

Нові технології. Нові професії. Нові способи роботи. Світ, якого ще немає.

Але частина майбутнього може вже існувати.

Десь є компанія, яка сьогодні шукає працівника. Десь є людина, яка саме шукає роботу або обмірковує зміну свого професійного життя.

Десь існує компетенція, потрібна для розв'язання проблеми. Десь існує проблема, що чекає на потрібну компетенцію.

Іноді їх розділяє тисяча кілометрів. Іноді один кордон. Іноді інша мова. А іноді лише той факт, що жодна зі сторін не знає про існування іншої.

Упродовж трьох сезонів ми придивлялися до людей, праці та того, що може настати. Ми бачили, як багато залежить від інформації, місця, мови, досвіду, компетенцій і моменту, коли з'являється можливість.

Ми бачили також, що компанії можуть шукати працівників, тоді як саме потрібні люди шукають роботу — і попри це так ніколи й не зустрітися.

Ринок праці ми описуємо кількістю вакансій, безробіттям, зайнятістю, оплатою праці й дефіцитом фахівців. Значно важче виміряти можливості, які існували якусь мить, але так і не були використані.

Можливо, частина того, що ми називаємо майбутнім, зовсім не потребує очікування нового світу. Можливо, люди вже існують. Компанії вже існують. Робота вже існує. Компетенції вже існують. Можливості вже існують. Залишається лише запитання: скільки з них ніколи не станеться, бо залишаться невидимими одне для одного?

„Не кожне майбутнє треба винайти. Деякі майбутні лише чекають на момент, коли стануть можливими.” — KAYROMA Research Journal

На полях сьогоднішньої дати

Сьогодні річниця рішення, після якого Плутон перестав класифікуватися як планета. Плутон не зник. Не змінив своєї орбіти лише тому, що ми змінили його категорію. Змінилося наше розуміння того, на що ми дивимося. Це доволі гарне завершення сезону, присвяченого майбутньому. Бо не все є тим, чим здавалося нам спочатку. Іноді проблема не в тому, що чогось немає. Іноді ми дивимося на щось роками — використовуючи категорії, назви й припущення, яких уже не достатньо. Це стосується планет. Можливо, іноді це стосується й людей, праці та можливостей. І тоді не завжди треба змінювати світ. Іноді спершу треба побачити його інакше.

Поділіться спостереженнями

Сезон 3 добіг кінця

Ми завершуємо звітування в сезоні, присвяченому майбутньому. Ми спостерігали за межами ринку праці, за тим, як змінюється значення професій і навичок, за нестачею працівників і за місцями, де люди, компанії та можливості можуть зустрітися.

Зібрані запитання ведуть нас далі. Наступний сезон матиме назву Kayroma.

Перейти до Сезону 4 — Kayroma